Алексей Толстой Ты знаешь край, где все обильем дышит...
Ты знаешь край, где все обильем дышит, Где реки льются чище серебра, Где ветерок степной ковыль колышет, В вишневых рощах тонут хутора, Среди садов деревья гнутся долу И до земли висит их плод тяжелый?
Шумя, тростник над озером трепещет, И чист, и тих, и ясен свод небес, Косарь поет, коса звенит и блещет, Вдоль берега стоит кудрявый лес, И к облакам, клубяся над водою, Бежит дымок синеющей струею?
Туда, туда всем сердцем я стремлюся, Туда, где сердцу было так легко, Где из цветов венок плетет Маруся, О старине поет слепой Грицко, И парубки, кружась на пожне гладкой, Взрывают пыль веселою присядкой!
Ты знаешь край, где нивы золотые Испещрены лазурью васильков, Среди степей курган времен Батыя, Вдали стада пасущихся волов, Обозов скрып, ковры цветущей гречи И вы, чубы — остатки славной Сечи?
Ты знаешь край, где утром в воскресенье, Когда росой подсолнечник блестит, Так звонко льется жаворонка пенье, Стада блеят, а колокол гудит, И в божий храм, увенчаны цветами, Идут казачки пестрыми толпами?
Ты помнишь ночь над спящею Украйной, Когда седой вставал с болота пар, Одет был мир и сумраком и тайной, Блистал над степью искрами стожар, И мнилось нам: через туман прозрачный Несутся вновь Палей и Сагайдачный?
Ты знаешь край, где с Русью бились ляхи, Где столько тел лежало средь полей? Ты знаешь край, где некогда у плахи Мазепу клял упрямый Кочубей И много где пролито крови славной В честь древних прав и веры православной?
Ты знаешь край, где Сейм печально воды Меж берегов осиротелых льет, Над ним дворца разрушенные своды, Густой травой давно заросший вход, Над дверью щит с гетманской булавою?. Туда, туда стремлюся я душою!
1840-е годы
Нажмите «Мне нравится» и
поделитесь стихом с друзьями:
ТИ ЗНАЄШ КРАЙ, ДЕ ЛАН ГОЙДАЄ ТИШУ?
Олена Ющук
Ти знаєш край, де лан гойдає тишу?
Чистіше срібла — води у річках.
Де вітерець в степу траву колише.
Яскравий день — в каштанових свічках.
Там, у садах, додолу гнуться віти.
І до землі висять плоди налиті.
Там очерет над озером тріпоче,
А небокрай ховається в ланах.
І до роботи люд завжди охочий.
Цей край спрадавна піснями луна.
Там, над ставком, де сонце пломеніє — Легкий димок до неба струменіє.
В той любий край барвінком розстелюся.
Туди я серцем лину, наче птах.
Там десь із мальв плете вінок Маруся.
Грицько співа про давнії літа.
І парубки — навприсядки, по колу — Здіймають пил, карбують землю голу.
У тім краю, де ниви золотої,
А в них волошки, маки і полин — Серед степів — курган часів Батия,
А вдалині — пасуться там воли…
Повзуть вози. і вдень скриплять, і ніччю…
А ви — чуби! Відгомін бою в Січі!
У тім краю, в неділю, рано вранці
Росу неквапно соняшники п'ють.
Птахи співають… Стомлений від праці,
Іде народ туди, де в дзвони б'ють.
І в Божий храм, в намисті і з квітками,
Дівчата йдуть з строкатими хустками.
Там, в темні ночі, в час, коли не спиться,
В траві цикади голосно тріщать.
Світ огорнувся тінню таємниці,
А в ній — Стожари іскрами блищать!
Здалось: безстрашно, часом необачно,
Несуться знов Палій і Сагайдачний!
Ти знаєш край, де з Руссю бились ляхи?
Полеглих тіл безодня поглина…
Там Кочубей уперто, біля плахи,
В останній раз Мазепу проклина…
О, скільки їх лягло у ті руїни:
Твоїх синів і дочок, Україно!
Ти знаєш край, де плач і крик, і бійня?
Де Сейм тече… Від крові, як вино…
Палацу там зруйноване склепіння.
І вхід заріс травою так давно…
Де двері — щит зберігся з булавою.
В той край душею прагну я живою!..
(2020 р.)
Спасибо ему большое за любовь к нашей Родине!!!